< Блаженніший Макарій, Предстоятель УАПЦ інтерв'ю 5 канал 06 01 2016
01.01.2016 23:21 Age: 2 yrs
Рубрика: спочилі архієреї

Митрополит Василій Липківський


Народився В. Липківський 7(20) березня 1864 року у селі Попудня Липовецького повіту (зараз належить до Монастирищенського району Черкаської області) в родині священика. Навчався спочатку в Уманській бурсі, а по її закінченні — у Київській духовній семінарії. У 1885 році В. Липківський вступив до Київської духовної академії — навчального закладу, що відзначався в ті часи високою інтелектуальною атмосферою. 10 червня 1889 року захистив дисертацію і одержав ступінь кандидата богослов'я. Після закінчення Академії його будо призначено законовчителем спочатку Шполянського, а згодом Черкаського міського училища та Черкаської чоловічої прогімназії.

Після прийняття сана священика у 1891 році В. Липківський стає настоятелем Липовецького міського собору, де довгий час перед цим правив його батько. Крім пастирського служіння він проводив велику просвітницьку та виховну діяльність як голова Липовецького відділення єпархіальної училищної ради та доглядач церковних шкіл Липовецького повіту. Наприкінці XIX століття В. Липківський був уже добре знаний серед духівництва не лише Липовеччини, але й Київщини. Підтвердженням цього було те, що його два роки поспіль (1900 та 1901-го) обирали «діловодом» (секретарем) Київських єпархіальних з'їздів духівництва. Знали Василя Костянтиновича ще й по його численних проблемних статтях у пресі.

Залишивши по собі на Липовеччині найкращі спогади, В. Липківський з родиною у 1903 році переїздить до єпархіальної столиці, де одержує, як офіційне визнання його плідної праці на педагогічній ниві, призначення на посаду завідувача (директора) щойно відкритої Київської церковно-учительської школи. В ній викладав поет Олексій Коваленко, учителем церковного співу був тоді ще зовсім молодий, а згодом визнаний композитор Кирило Стеценко… Проте В. Липківський завідував цією школою недовго. Як пізніше зазначив він сам, «я і учительство виховував у напрямку визволення і за це в 1905 році мене з цієї посади усунено і заслано священиком на Солом'янку».

 

Києво-Солом'янська Покровська Церква, м. Київ, вул. Милославська, 20 (зараз М. Островського)

Василь Костянтинович став настоятелем Києво-Солом'янської Покровської Церкви (на ній у 1997 році встановлено відповідну меморіальну дошку), з якою доля пов'язала його більш ніж на десять років. «Засланий» на Солом'янку, В. Липківський не обмежує коло своєї діяльності гідним виконанням пастирських обов'язків. Він брав активну участь у єпархіальних з'їздах духовенства, виступав з статтями у «Киевских епархиальных ведомостях». Не полишав й учителювання — працював законовчителем у кількох навчальних закладах.

 

«Року 1917 був обраний головою революційного з'їзду духовенства і мирян, на якому ухвалено автокефалію Української Церкви. В листопаді того ж року утворив „Братство воскресіння“ для здобуття автокефалії, що скоро перетворилось у Всеукраїнську Церковну Раду, яка скликала Всеукраїнський Церковний Собор 7 січня 1918 р. Але через громадянську війну він мусив припинитися… В квітні 1919 р. при моїй найближчій участі зібрана була 2-га Всеукраїнська Церковна Рада для заснування українських парафій, в якій я був заступником голови. 9 травня 1919 р. за моїм настоятельством відбулась 1­-ша українська Служба Божа в Микільському соборі на Печерську; на Петра 1919 р. я став настоятелем Софійського Собору і брав якнайактивнішу участь в заснуванні українських парафій, в перекладі Служб Божих на українську мову і в організації керівництва Українською Церквою… Всеукраїнським Церковним собором 1921 р. мене обрано і поставлено на Митрополита Київського і всієї України».

 

За вкрай короткі за історичними вимірами шість років Митрополитом та його сподвижниками по Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ) було виконано, здавалося б, непідйомну організаційну роботу по налагодженню церковного життя, створенню й становленню численних парафій УАПЦ (сам Митрополит відвідав більше 500 парафій), організації богословських курсів, які готували священиків для УАПЦ, перекладу українською богослужбових книг, участі в релігійних диспутах, виданню власного часопису «Церква й життя» (у 1926-1927 рр. вийшло друком шість чисел), тощо.

 

І все це — за умов постійного жорстокого утиску з боку радянської влади, таємного та показового «нагляду» з боку ГПУ, підписок про невиїзд з Києва, арештів, накладання незаконних великих податків на церкви, підпорядковані УАПЦ, брутального цькування у пресі. У жовтні 1927 р. за прямою вказівкою ГПУ, яке, як свідчать відкриті зараз документи, розробило свою «методологію знищення УАПЦ», з В. Липківського було «знято тягар митрополичого служіння». Відсторонений від церковних справ, висланий за околицю міста, В. Липківський останні десять років не жив, а з болем спостерігав, як нищать його дітище — УАПЦ.

 

Заарештованого за безглуздим наклепницьким обвинуваченням 73-річного Митрополита Липківського, який на допитах не назвав жодного прізвища, не згубив жодної людини і своєї вічної душі, було страчено 27 листопада 1937 р. Місце його поховання невідоме. 1997 року Собор УАПЦ канонізував Василя Липківського та інших церковних мучеників 20-30хх років, а за день їхньої пам'яті було визнано саме 27 листопада.

 

Ім'я Митрополита Липківського попри довгорічне замовчування в Україні не зникало в світі у безвісті. Довгі роки у США працює Українське Православне Братство ім. Митрополита Василя Липківського, завдяки зусиллям якого була збережена невелика частина його духовної спадщини, що дивом вціліла у вихорі буремних подій в Україні і перетнула океан (всього за підрахунком В. Липківського, він написав більше 7000 стор.) Це, в першу чергу, «Історія Української православної церкви» (зберігся лише 7-ий розділ), та «Проповіді на неділі й свята. Слово Христове до Українського народу», які можна вважати своєрідним духовним заповітом всім українцям.

 

У США, у відомому православному Центрі Саут-Баунд-Брук 23 жовтня 1983 року було відкрито й освячено величний пам'ятник митрополиту — «батькові Української православної Церкви та великому патріоту українського народу». Другий, теж достойний, пам'ятник було встановлено у 2000 р. у Тернополі. В Києві на Лук'янівському кладовищі у 1999 році було встановлено Хрест на символічній могилі Митрополита. У Львові з'явилася вул. ім. Митрополита Липківського. Що стосується Києва, то Київська міська Рада прийняла рішення про перейменування вулиці Урицького на Солом’янці на вулицю Митрополита Василя Липківського 26 квітня 2007 року.